По той бік екрану

Двері у квартиру відчиняються, і першим поріг перелітає важелезний шкільний портфель, у якому містяться усі знання станом на четвер. Потім вдома опиняється сам Сашко. Він нашвидкуруч скидає з ніг кросівки та швидко-швидко знімає й вішає до шафи свою весняну куртку.

До речі ця весна настирливо зазирає в квартиру сонячним промінням, заливає теплом усе навкруги, кличе гратися в м’яча, але ні. Не сьогодні. Сьогодні – п’ятниця, а це означає, що Сашка й мітлою з дому не виженеш. Чому? А тому, що рівно о п’ятнадцятій годині розпочинається його улюблена телепередача. Але про це трохи згодом.

Обережно, двері зачиняються

Буває так, що люди, які з себе нібито нічого не уявляють, насправді здатні змінити цілий світ світ.

Так-так, і таке буває. Я над цим замислююся чомусь виключно під час моєї мандрівки містом від зупинки до зупинки на маршрутному таксі. Позаду мене – багацько незнайомих людей, попереду мене – ще стільки ж незнайомців та ще й водій. Кожного я бачу вперше, а може ми вже зустрічалися цього ж дня і у цій порі.