По той бік екрану

Двері у квартиру відчиняються, і першим поріг перелітає важелезний шкільний портфель, у якому містяться усі знання станом на четвер. Потім вдома опиняється сам Сашко. Він нашвидкуруч скидає з ніг кросівки та швидко-швидко знімає й вішає до шафи свою весняну куртку.

До речі ця весна настирливо зазирає в квартиру сонячним промінням, заливає теплом усе навкруги, кличе гратися в м’яча, але ні. Не сьогодні. Сьогодні – п’ятниця, а це означає, що Сашка й мітлою з дому не виженеш. Чому? А тому, що рівно о п’ятнадцятій годині розпочинається його улюблена телепередача. Але про це трохи згодом.

Хлопець дивиться на годинник, і розуміє, що до його передачі залишилось ще декілька хвилин. Він вмощується на дивані перед телевізором, та намацує біля себе пульт. Мама прийде з роботи ще не скоро, тож він може собі дозволити відчути себе королем цієї оселі та телевізора зокрема. 

Чомусь мама завжди не дуже добре відгукується в бік віще згаданого технічного винаходу. Каже, що там занадто багато зайвої інформації. Особливо тієї, що негативно впливає на мозок школяра, в даному контексті – на мозок Сашка. Сам хлопчик не завжди зважає на ці коментарі. На його думку по телебаченню показують цілу купу усього корисного.

Клац. Вказівним пальцем він натискає на одну кнопочку на пульті, та уважно вдивляється в картинку, що за секунду з’являється перед ним. Таємнича музика, що спрямована на втілення ефекту містичності, змовницький голос телеведучого, що завзято розповідає про привидів та прибульців, налаштовує на довгий перегляд цього шоу. І Сашко вже зручніше сідає на дивані, але вчасно згадує, що його програма набагато краща за це.

Клац. Яскрава картинка заповнює екран. О, ні. Тільки не це. Олександр закриває обличчя долонею. Рекламу він терпіти не міг, а тут ще цілий канал заповнений нею. Тут тобі і турбо-ножі, і матраци, яки не розчавить навіть бульдозер, і супернові овочерізки. І кому це все треба? Сашко посміхається сам до себе та перемикає далі.

Клац. Темна кімната, а на підлозі лежить чиєсь закривавлене тіло. Потім навколо жертви скупчуються поліцейські, вони оглядають місце злочину, роблять фотографії та щось занотовують. Звичайно, як кожний порядний молодий чоловік, для своїх дванадцяти років Сашко дуже полюбляв телепередачі про розслідування. Але чомусь саме поява закривавленої картинки на в присутності мами, супроводжувалася безкінечними доріканнями, а інколи – вереском. Мамі страшно, а Сашку цікаво, що поробиш. Тоді мама вставала з місця, брала пульт та стурбованим голосом казала: «Сашуню, це не дитяча програма, її не мають показувати в обідній час».

На цей коментар хлопчик лише сумно кліпав очима, починаючи чекати наступного дня, коли почнеться його передача. До речі, так звані дитячі програми траплялися дуже рідко. Чомусь, думав Сашко, керівництво каналів вважає, що мультики дивитися ніхто не буде, а от про вбивства – залюбки. Цей факт знову засмучував.

Годинникові стрілки наближалися до години Х, і Сашко швиденько перемкнув на потрібний канал. Ще секунда, і кімната насичується швидкою та цікавою мелодією. Олександр навіть навчився підспівувати їй, але про це ніхто не знав.

Приємний голос ведучого вітається з глядачами та робить анонс сьогоднішнього випуску. Це передача про відомих людей України часів минулого та сьогодення. Сашко ба навіть зошита собі завів, куди записував імена та прізвища нових відомих українців, короткі відомості про них. А потім з гордістю презентував усе це мамі й друзям. 

Затамувавши подих, хлопчик уважно вдивлявся та поглинав усю інформацію, що надходила з екрану. Ніякої реклами, жодної перерви на якісь дурнуваті товари «першої необхідності». Лише зустрічі з митцями, експертами, науковцями та іншими не менш ерудованими людьми. Коли ефірний час вичерпаний, ведучій прощається з телеглядачами та залишає місце для інтриги, бо ніколи не каже про наступного героя передачі. Саме ця невідомість дуже подобалася Сашкові.

Він задоволено посміхається, вимикаючи телевізор. Цей хлопчина більше за все прагне знати про те, чим відома його країна, хто були ті великі й видатні, котрі звеличували власну державу; йому необхідно знати про спортсменів, про письменників. Він хоче хоч переглядаючи передачу мандрувати іншими містами та країнами, бо ж на уроці географії зможе здивувати вчителя своїми знаннями.

Йому конче необхідно дізнатися про ландшафти, про гірські породи, про комах та птахів, про маленьких звіряток, що живуть десь поряд у лісах чи степах. Бо йому зараз дванадцять років і хлопця зовсім не цікавлять привиди та вбивства. Його цікавить власна країна та те, які таємниці вона в собі ще ховає. Тоді він твердо вирішує для себе стати режисером, хоча й не багато має уявлення про цю роботу. Але дуже хоче відзняти передачі з таким змістом і показати іншим школярам. Тому, що вважає це за потрібним, тому, що сам бажає дивитися такі передачі.