Бувають такі дні, що роблять нас щасливими. Позаяк панянка Доля дуже невблаганна, і чекати від неї несподіванок слід у будь-який момент, довгоочікуваний дзвінок збігся із моїм щасливим днем. У цей момент ти розумієш, що оте все написане тобою ну хоч трохи комусь подобається, і що ти непоганий, можливо, майбутній журналіст і все таке інше. І живучи у Запоріжжі ти раптово отримуєш квиток до Києва на церемонію нагородження. Ні, звісно не так вже й раптово. Оскільки ти минулі місяці тільки те й робиш, що ходиш до вчителів та й питаєшся, чи немає результатів конкурсу «Я – європеєць». А тут не тільки результати тобі особисто повідомляють, а ще й кажуть про твою цілковиту перемогу. Останні клепки у моєму мозку втрачають свою придатність до використання, їх відтісняють радощі та захват.
Очікування поїздки, квапливі збори усього необхідного, майже запізнення на потяг і таке вистраждане «фух» у вагоні з орієнтиром на столицю. Туман, шоста ранку, метро, ескалатори, невідомі станції та пожмакана карта окремого району Києва – у цей момент я зрозуміла – пригоди починаються саме тут.
Дахи будинків, що так лагідно загорнуті туманцем, крізь який навіть проміння ліхтарів ледь видно, загрозливо зринали за кожним рогом та просилися в об’єктив фотокамери. Порядні люди, що залюбки підказували дорогу, сумні, але не менш привітні міліціонери вже звикли до гостей міста.
Потім була довжелезна вулиця Інститутська, де на кожному кроці горіли лампадки та стояли фотографії героїв. Дірки від куль у стовбурах дерев, спалені та закопчені щити, багато-багато квітів та жовто-блакитних стрічок: ось таким залишиться Київ у моїх спогадах. А далі був майдан незалежності, пошуки Софійської площі та як результат пару кадриків біля собору Святого Володимира, як мені здається.
Час невблаганно наближався до відмітки одинадцять, і це означало те, що треба шукати зупинку, маршрутки та шлях до посольства Литовської Республіки. Цілий врожай з тих посольств оселився серед непримітних - та не дуже - приватних будинків. Тут тобі й Швеція, Ірак, Малайзія та ще якась країна, прапор якої мій змерзлий мозок не зміг ідентифікувати.
Багацько дітей, батьків та їх викладачів зібралися під величезною брамою амбасади. І тут моя впевненість трохи поповзла вниз та нишком ледь не забилася в куточок. Бач які всі талановиті, а я тут… Але це відчуття швидко зникло, як тільки мі опинилися в теплішому за вулицю приміщенні.
Мармурова стеля та підлога, люстри з натяком на кришталь – дуже пафосно і помпезно, але, можливо, у посольствах так завше? Це ж бо моє перше.
Гордість за себе та за інших присутніх у залі пройняла мене, коли заступник Міністра Освіти сказав, що з десяти тисяч дітей лише п’ятдесят двоє присутніх стали переможцями. На душі мені стало трохи легше. Потім розпочалася церемонія нагородження. Ця подія трохи затягнулася, а моє ім’я все не називали, навіть трохи сумно стало, може ж таке бути, що мене забули? Ні - сподівалася я - такого бути не могло.
Поважною і трохи нервовою ходою я вийшла за своїм першим місцем, за двома клаптиками паперу: перший – то диплом, другий – сертифікат на поїздку до Литви. «Мрії збуваються», - думалося мені. В мене навіть інтерв’ю взяли, щось фотографувалися, говорили. Навіть тимчасовий повірений у справах Литовської Республіки візитку залишив та покликав фотографуватися.
Але настає мить, знаєте, коли твоя перемога не робить тебе щасливим. Це коли ти розумієш, що вступний іспит співпадає з датою поїздки. І ти робиш вибір між двома своїми мріями: поїздка до європейської країни, та вступ на факультет твоєї мрії.
В моєму житті був день, коли один дзвінок змінив багато чого. Був день, який став перепусткою в майже казку. А ще був вибір, складний і болючій. Бо, правду кажучи, можливість екскурсій та веселощів мене приваблює і зараз більше ніж сидіння на іспиті. Не знаю, що б зробили ви на моєму місці. Та вибір зроблено. Сертифікат на поїздку красується на моїй стіні, нагадуючи про Київ, посольство, зірковий час та ще багато чого. А підручники з підготовки загрозливо розклалися на моєму столі. Мрія стати журналістом, та її здійснення, все ж таки, важливіше.
Комментариев нет:
Отправить комментарий