Більше місяця не писала сюди, за що мені робиться надзвичайно встидно. Скоро почнеться трудовий(навчальний?) рік і я візьму себе в лапи, щоб писати сюди більш-менш регулярно. Обіцяю.
А поки що маю за мету відзвітувати за своє літо, здобутки та втрати. прочитане та прослухане, побачене і незабуте. Взагалі в мене зараз якийсь творчій, а може і не дуже творчій, але сто відсотків ступор. Я все чекаю прориву якогось, бо реально вже остогидло відчувати себе пліснявою (зелеееною такою, хехе). Ніби головою стукалася, а прориву і просвітлення все немає. Треба ще почекати, до вересня. А як не з'явиться, то вже сама арбайтен.
Найголовніша подія цього літа, як і для більшості молоді та випускників цього року - звісно вступ до університету. Але для мене то було таке Федорине горе, що незапланований депресняк затягнувся, мені здається, на залишок серпня, хоча вже у полегшеній формі. Тому що омріяній журналістиці принаймні на першому курсі я кажу па-па, а російській фалології мой пламєний прівєт, як то кажуть. Ні, ось зараз я вже, напевно, заспокоїлася, бо в перший день мене душили сльози, біль та невичерпна жага справедливості. Але це таке, юнацький максималізм, якщо хочете. Велика вдячність Наталії Ігорівні, бо саме вона дала мені такого собі ляпаса по пиці, щоб Ксенія брала себе в руки, витирала зарюмсане обличчя і йшла далі своєю стежкою.Що я і роблю.
Якщо говорити про літню музику, а про неї я можу казати ну дуууже довго, то її не надто багато, але відкриття приємні. Я з року десь 2010 є затятим фанатом канадської рок-групи Nickelback. Це на даний проміжок часу єдина група, пісні якої, скільки разів я б їх не прослуховувала, резонуючи з моїм нутром дають такий потужний імпульс у голову, що я просто відчуваю себе всесильною. Дух свободи у кожному рядку і акорді. На початку літа я вирішила дуже конкретно заглибитися у вивчення творчості цієї групи, але моя некомпетентність у цьому питанні дає мені право або виказувати своє "фе" або просто від захвату забувати як то дихати взагалі. Завантажила я собі на комп'ютер їх перший альбом "Hesher"(1996), який через рік трохи зімнеться, до нього увійдуть нові пісні і він перетвориться на "Curb"(якщо не помиляюся). І завантажила так само їх останній альбом, який широкий загал побачив і почув восени 2014 року. Почалося прослуховування і процес обробки почутого і перетворення на повноцінний відгук. Це все, що сформувалося в моїй голові має колись вийти окремою статтею, бо дійсно тут має місце бути і діаграма, і обчислення, і коментарі до кожної пісні. Скажу лише одне: прорив у якості музики і текстів відчутний, але єдине, те за що я полюбила цей гурт зостається незмінним. Дух свободи. За що мої аплодисменти і крики "браво" Чеду Крюгеру.
Іншим надбанням у музичному просторі стали нові( невідомі мені раніше) пісні рок-фолк-гурту "Мельница". Це вже велике дякую сестрі, бо саме вона вперше дала мені послухати цей гурт, в який я тепер навічно закохана. Мурашки від її пісень в мене навіть на потилиці, що там про руки-ноги казати.
Я, як людина-книжковий хом'як, цього літа відкрила для себе нових письменників, нову літературу, про що з вади і ділюся. Жадан. На цьому потрібно ставити крапку, бо ім'я, себто прізвище, саме говорить за себе. Ось так якось схопивши з полиці його книжку "Anarchi in the Ukr", я вже не змогла полишити його творчість. Скажу одразу, що я оціню його лише як автора прози, бо з поезією в мене стосунки не склалися. Не тільки з поезією Сергія, а взагалі з пластом української поезії. Не сприймаю я якось римовані строки. Але то особисто мій бзик, прошу на нього не зважати. Прочитала ще рекомендованого мені Оскара Уальда і його "Портрет Доріана Грея". Це перший роман російською мовою, прочитаний мною за доволі великий проміжок часу. Враження непогані, навіть приємні, але у рейтингу своїх улюблених творів він не посяде місце у перший десятці. Потім була череда інших книжок: перечитана утретє Карпа, Жадан і його "Капітал"(днями добитий), Забужко з "Польовими дослідженнями українського сексу", Дара Корній, а на часі Андрухович і "Таємниця". В мене тепер купа нових закладочок, бо це дійсно проблема була певний час - знайти нормальну закладку для книги.
Не хочу писати висновки (їх мені вистачило на ЗНО, за роки навчання у школі та під час творчого конкурсу). Лінію теж проводити не буду, бо до теми свого літа є ще днями повернуся. І плювати, якщо мене ніхто не читає. Я буду сподіватися, що все ж таки читає. Невеличкий прорив в мене таки стався. Ось зараз вулкан Етна у вигляді Ксенії відхаркує залишки слів у своїй голові і обіцяє собі і блогеру не залишати більше все це так надовго. Як каже одна моя знайома: "Лав, піс, мур".
Комментариев нет:
Отправить комментарий