Повз мене пропливають коти

Ну як пропливають: злякано застигають, зустрічаючись зі мною поглядом, стоять з кілька секунд загіпнотизовані (і коти і я), а потім біжать так, ніби за ними стадо собак женеться. Чи бігають собаки стадами? Хм. Може і бігають, тільки на очі не потрапляють. А от котів у нас багато. І за останні півгодини мого читання на порозі, повз мене так пропливло десь більше чотирьох. 




В мене знову прорив. Ну як, більше просто маленьке виверження. Вперше( ну може не дуже вперше, спроби, здається, уже були) я пишу під музику. Просто в мене є такий прикол, що як тільки я сідаю писати (себто стукати клавішами) я абстрагуюся від будь-яких звуків із зовні, тому мені від мами часто буває непереливки, бо бач я її не чую. Це моя така супер-сила. Можу вимикати звук і вакуумуватися десь у своїй реальності, де є місце тільки для мене і клавіатури. Тому музику я слухаю лише коли більше нічого не роблю і при цьому намагаюся ні про що не думати, бо як думки понесуть, то теж нічого не почую, і весь плей лист піде тим самим котам під хвіст. І плювати, що рими виходять.

Далі, як було обіцяно, про літо. Точніше його залишки, які зараз і ще зо три тижні будуть активно тероризувати мене і бідненьку землю. Бомбардировка, хочу вам сказати, яку не бачили навіть на Хіросімі та солдати Перл Харбору. Груші. З таких тільки у дитячій школі мистецтв натюрмортики малювати. Я не великий поціновувач дитячого мистецтва та стиглих еліпсоподібних плодів від блідо-зеленого до жовтогарячого кольорів. Але ці атомні бомби падають додолу з величезного дерева, жертовно ляпаються на землю, розлітаються сотнею уламків і помирають, чекаючи на своїх янголів-мух та демонів-ос. Ксеня то все відважно скидає у відро кожного дня зранку і в вечорі та несе на братську могилу, де за-мертво полягли їхні брати й сестри.
Сльози не навертаються. Похоронний марш на бекграунді. 

Ще повно усіляких бебехів, які траплялися зі мною цього літа, але щось окремо виділити важко. Вони усі і єднаються у три місяці (останні три місяці суцільного відпочинку на подальше життя). Буде краще, я переконана. А поки я вбиваю останні дні перед навчанням разом з Андруховичем і мені дуже імпонує ця компанія. Треба писати інші речі, але до них не йдуть слова. Тому пишу сюди. І мені подобається. Моя така собі філія твіттеру, фейсбуку та інших скарбничок для вибльовування думок. 

Наступне літо обіцяє бути іншим. Хочу хоч спробувати щось штибу брейкін бед. Може вдасться. Плани є, мрії є.

Вітру нам у вітрила.