Ліків ще не знайшли

Повітря перенасичене холодом. Холод його знезаражує. Голова перенасичена думками. Їх дезінфікувати нікому. Тому і лізе усіляка дурня, що давно вже мала б розчинитися у цьому крижаному безємоціональному королівстві.

Снігу надто багато: на вулиці й в душі. Якщо чогось багато – починає нудити. Так буває з емоціями, людьми, враженнями, а тепер до цього недолугого списку додався ще й сніг.

Зима – логічне завершення року, якесь занадто логічне, що хочеться втекти кудись в тропіки. На екваторі немає зими, лише календарна, але то вже не рахується.




Зима утворює слово «зимно». Відтак завжди, коли зимно, хочеться замкнутись у кімнаті і сказати: «Все. Кінець. Кіна не буде». Хоча з електрикою майже все гаразд, тільки от нерви-дроти вкрилися кригою і чогось не витримують напруги.

Зима – без сумнівів початок. Озимина, що ховається під снігом, потім обов’язково проросте. Мій врожай з почуттів також потроху достигає під цією ковдрою.

Зима – пора року або діагноз. В мене остання стадія зими, що стане початком кінця, або кінцем, що став на початку.